всіх духовних сил: це і життєва мудрість,
В.Сухомлинський
Сучасна хімічна освіта вимагає формування в учнів предметних, між предметних та ключових компетентностей, зокрема, уміння вчитися. Ключові компетентності є наскрізними інтегрованими утвореннями, які формуються засобами всіх предметів, у взаємозв’язку урочної і позаурочної роботи, у взаємодії з соціумом.
У зв’язку з цим, плануючи навчально-виховну роботу на уроках, неможливо недооцінити велику творчу спадщину, що залишив видатний педагог, вчений, письменник Василь Олександрович Сухомлинський. Вона складається з 48 монографічних праць і брошур, 600 статей, близько 1500 художніх творів для дітей. Павлиський вчений розробив власну педагогічну систему, в якій органічно поєдналися класична педагогіка, народні звичаї, власні творчі знахідки.
Василь Олександрович Сухомлинський у низці наукових та публіцистичних робіт розглядає процес навчання як радість пізнання, як красу розумової праці. Переконливо показує, що в знаннях зосереджена краса життя і геній людства, активізація розумової діяльності учнів, заохочування вольових зусиль - запорука успіху в навчанні. От чому свою школу він називає «школою радості». Основи пізнавальної діяльності і навчальної праці закладаються ще в ранньому дитинстві, а тому В.О.Сухомлинський дає практичні поради: розвивати в дітей спостережливість, вміння орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, мислити, міркувати, фантазувати.
Мислення дитини своєрідне, її думка невіддільна від почуттів, вона прагне все пізнати, зрозуміти. А тому сам процес навчання повинен бути життєрадісним, захоплюючим, будити думку і почуття, мати дослідницький характер. Водночас з цим, розвиток пізнавальних і навчальних інтересів немислимий при застосуванні примусу, покарань або сухих формальних вимог. В.О.Сухомлинський пише: «Діти, на яких часто кричать, втрачають здатність сприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і - це особливо тривожить - втрачають чутливість до правди, справедливості».
Багатий досвід В.О.Сухомлинського доречно використовувати з метою формування предметних компетентностей під час викладання хімії.
Теоретична частина
«Може, дитина повторює те, що було вже зроблено,
створено іншими людьми, але якщо це діяння – плід її власних зусиль, - вона творець;
її розумова діяльність – творчість»
В. О. Сухомлинський
В умовах посиленого росту об’єму інформації, що поступає, через швидкі зміни в інформаційному світі, певні знання швидко «старіють» і стають непридатними для прогресивного застосування. В суспільстві виникає потреба в особистостях, здатних до самореалізації, до саморозвитку, в людях, які мають нестандартне мислення, які можуть внести нову якість у соціальне і виробниче життя, у культуру народу.
Тому, головним завданням хімії на сучасному етапі є формування розвиненої, активної, особистості, яка буде здатна навчатися протягом усього життя, уміти застосовувати знання в певних життєвих ситуаціях.
Саме в працях великого педагога Василя Олександровича Сухомлинського знаходимо відповіді на те, як виховувати людину-творця, гуманіста. Його хвилювали проблеми розвивального навчання, ідея особистого підходу до організації навчання. Працював педагог і над розкриттям індивідуальних обдарувань і задатків, нахилів. В.Сухомлинський писав «Кожна людина- особистість неповторна, виховання нової людини полягає насамперед у розкритті цієї неповторності, самобутності, творчої індивідуальності.» ці слова видатного педагога я намагаюся впроваджувати в практику викладання хімії.
Працюючи в школі, я бачу як падає інтерес дітей до знань, до навчання. Вони все більше стають байдужими і неактивними на уроках . А також відтворюючи інформацію, розучилися думати й самостійно розв’язувати складні ситуації. Через те я вже декілька років працюю над проблемою «Розвиток пізнавальної діяльності та компетентності учнів на уроках хімії». Моя навчально – виховна діяльність полягає в тому, щоб учні на уроках спілкувалися, думали й творили, а саме навчання було радісним процесом самопізнання й саморозвитку. Основне завдання – створити таку навчальну атмосферу, яка б давала молодим людям змогу самостійно здобувати, знаходити найоптимальніші шляхи розв’язання проблемної ситуації, аргументовано відстоювати власну позицію, чітко висловлювати свою думку, мати розвинені комунікативні здібності. А також з любов’ю ставитися до всього, що учні придумують, створюють, намагатися зрозуміти їхні почуття й проблеми. Щоб підвищити інтерес до навчання необхідно використовувати «нетрадиційні методи навчання», «нестандартні уроки». Я намагаюся планувати уроки так, щоб учні закріплювали матеріал не шляхом простого заучування, а шляхом розвитку логічного мислення, розв’язання практичних завдань
У науковій спадщині В.О.Сухомлинського значне місце займає проблема формування у дітей розумових здібностей у процесі засвоєння ними основ наук. Такі характерні риси розумового розвитку як цікавість, самостійність, успішно формуються у школярів лише в умовах творчого оволодіння знанням. Для цього необхідна відповідна організація учбової діяльності, у якій провідну роль, за думкою В.О.Сухомлинського, повинен займати проблемний метод навчання.
Особливість організації процесу проблемного навчання полягає в тому, що головним елементом стає проблемна ситуація — головний засіб активізації розумової діяльності учнів. Характеризуючи психологічну природу розумового процесу, В.О.Сухомлинський вказував: «Мислити людина починає, коли в неї виникає потреба щось зрозуміти. Мислення зазвичай починається з проблеми чи запитання, з подиву чи нерозуміння, з протиріччя» Проблемним навчання називається не тому, що весь навчальний матеріал учні засвоюють лише шляхом самостійного вирішення проблем та відкриття нових понять. Тут є і пояснення вчителя, і репродуктивна діяльність учнів, і постановка задач, і виконання учнями вправ. Проте організація навчального процесу базується на принципі проблемності, а систематичне розв’язання навчальних проблем – характерна ознака такого типу навчання.
Наприклад, на уроці хімії з теми «Ненасичені вуглеводні» можна дати учням завдання вивести формулу речовини, якщо відомо, що в разі повного згоряння невідомої речовини масою 1,4 г виділяється вуглекислий газ (н. у.) масою 2,24 г та вода масою 1,8 г . Відносна густина цієї речовини за воднем дорівнює 14. У результаті розв'язання учні вивели формулу С2Н4, що викликала подив у них, оскільки вони знають формулу С2Н6. Учні не можуть теоретично обґрунтувати будову речовини з формулою С2Н4. У них виникає сумнів щодо правильності отриманої відповіді, а також бажання й потреба з'ясувати, чи існує речовина, формула якої С2Н4, і якщо існує, то що собою вона являє. Так учні починають вивчати тему «Ненасичені вуглеводні».
Іноді, щоб проблемні завдання не залишилися нерозв’язаними, пропоную учням підказку, своєрідний алгоритм відповіді. Використовую алгоритми для складання рівнянь реакцій в неорганічній хімії (в тому числі повної та скороченої йонно-молекулярних формах), алгоритм здійснення аналізу умови задачі та ін.
В процесі розв’язання проблеми учні не роблять наукового відкриття, але суб’єктивно відкривають нове. Знання, здобуті під час проблемного пошуку більше осмислюються, запам’ятовуються і швидше перетворюються на власні переконання. За переконаннями В.О.Сухомлинського «Коли дитина на власному досвіді переконується, що кожне явище має свою причину, що розуміння причини і закономірного наслідку допомагає людині підкорювати сили природи, її мислення набуває цінної риси, вона намагається знайти, пояснити причину кожного явища».
Розумовий розвиток не зводиться до простого накопичення та поширення об’єму наукових знань. Він досягає своєї цілі лише тоді, коли процес навчання будується з урахуванням розвитку пізнавальних та творчих сил та гнучкої, допитливої думки. Розумовий розвиток характеризується також умінням застосовувати знання на практиці. В.О.Сухомлинський стверджував, що розумова праця – це глибоко індивідуальний процес, що залежить не лише від здібностей, але й від характеру дитини та від різних обставин. В роботі я використовую диференціалізацію пізнавальної діяльності учнів, пропоную завдання, що відрізняються за степенями складності, а також за степенями самостійності їх виконання.
Враховуючи три типи пізнавальної діяльності учнів, відповідно трьох типів розробляю завдання: 1)репродуктивні (копіюючі); 2)частково-пошукові (евристичні) та 3)дослідницькі. Основною вимогою до завдань І типу є виконати ту чи іншу дію за зразком . Але такі завдання не повинні переважати, оскільки можуть стати гальмом у розвитку учня. Завданнями ІІ типу є поширені в моїй практиці вправи, що ґрунтуються на знанні генетичного взаємозв’язку і властивостей речовин, зокрема, написати рівняння реакцій за схемою :
С → СО2 → СаСО3 → СО2 , а також задачі, які заставляють учнів думати.
До ІІІ типу завдань належать експериментальні, розрахункові ускладнені задачі та творчі завдання. Наприклад, за допомогою яких хімічних реакцій можна розпізнати речовини: цинк сульфат, амоній сульфат, натрій сульфат, що містяться у пробірках без етикеток. Скласти план розпізнавання речовин та відповідні рівняння реакцій. Або, довести за допомогою реакцій обміну склад амоній хлориду. Перед роботою обов’язково проводжу інструктаж з техніки безпеки. Для досягнення високого (творчого) рівня, який характеризується засвоєнням не лише суттєвих ознак поняття, та здатністю їх використовувати не тільки у знайомих, а й у нестандартних ситуаціях, учень має виявляти особливі творчі здібності, оцінювати життєві явища і факти, вміти самостійно отримувати знання, переконливо аргументувати власну життєву позицію.
Метод самостійної роботи учнів постійно в центрі уваги дидактів і психологів, які проводять дослідження з різних аспектів розвиваючого навчання. Доведено, що самостійна робота відіграє велику роль у формуванні і розвитку навчальних умінь, вихованні волі, пізнавального інтересу, навичок колективної праці. В ній виявляється індивідуальність кожного учня, формується їхній інтелект і характер. Усе це сприяє засвоєнню глибоких і міцних знань.
Увага учнів— один із факторів, від яких залежить успіх уроку. Відомо, що увага в дорослих учнів більш зосереджена, ніж у дітей, однак вона залежить не лише від віку, але й від інших обставин (інтересу до досліджуваних тем, складу характеру учня). Тому, мені як учителеві, часто доводиться замислюватися над питаннями активізації уваги на уроках. Активізувати увагу класу і підтримувати її на всіх етапах навчального процесу, змусити учнів слухати вчителя і своїх товаришів, серйозно спостерігати, вдумливо сприймати матеріал — надзвичайно важливе і складне завдання. У своїй роботі намагаюся використовувати різноманітні методи й прийоми, застосування яких дозволяє вивчити основний матеріал на уроці.
Наприклад, під час вивчення теми «Вода» у 9 класі з метою активізації уваги учнів пояснення нового матеріалу проводжу в такий спосіб: «Ви подивіться, яка дивна речовина - вода. Сама вона рідина, а складається з водню і кисню. Речовина, яку ми називаємо водень, горить, а речовина кисень підтримує горіння. Здається, що досить лише кинути запалений сірник у море, як воно спалахне. А виходить навпаки: море не тільки не запалюється, але запалений сірник гасне, якщо кинути його у воду».
Своєрідним дороговказом стали для мене слова В.Сухомлинського: «Якщо хочете, щоб педагогічна робота приносила вчителю радість, щоб повсякденне проведення уроків не перетворювалося в нудну, одноманітну повинність, ведіть кожного вчителя на щасливу стежинку дослідження». Власне дослідження, а саме хімічний експеримент, займає чи не основне місце у викладанні хімії. Бо свідоме засвоєння хімічних знань можливе лише за умови поєднання теорії з практикою, підкріпленою експериментами. За допомогою шкільного експерименту вчитель може вирішити безліч завдань, зокрема активізувати мислення учнів та задовольнити їх природну допитливість і дослідницький інтерес. Для цього необхідно:1)сформувати в учнів навички роботи з хімічними реактивами та хімічним посудом; 2)навчити їх самостійно аналізувати й відтворювати потрібну інформацію; 3)виробити системний аналітичний підхід, необхідний для їх подальшої діяльності. Особливо важливе проведення дослідів на початкових етапах вивчення хімії. Адже навіть дорослій людині цікаво спостерігати, як проявляються написи на папері (дослід з фенолфталеїном і амоніаком) або як куряче яйце потрапляє в пляшку з вузьким горлечком (дослід з оцтовою кислотою), а 13—14-річній дитині це цікаво ще більше.
При виконанні лабораторних дослідів у 7 класі учні працюють самостійно, причому в цьому віці вони виявляють особливу зацікавленість до предмета хімії.
Наприклад, у 8 класі при вивченні теми «Оксиди, їх склад, назва, класифікація» учням пропонується здійснити перетворення: з купрум(II) оксиду одержати купрум(II) гідроксид. Сама по собі ця задача проста, але, щоб її розв’язати, необхідно правильно провести дослідження.
Так, якщо до купрум(II) оксиду додати води, учні побачать, що реакція не відбувається, тому необхідно шукати інший спосіб. Це дає можливість активізувати діяльність учнів.
Вивчаючи тему «Хімічні властивості кислот», учням пропонується виконати лабораторний дослід «Дія кислот на індикатори».
Для цього у три пробірки з кислотою вносять дві-три краплі розчинів: лакмусу, метилоранжу, фенолфталеїну. Учні з інтересом спостерігають зміну кольору розчину у двох гніздах планшетки. Спостереження записують.
При виконанні лабораторного досліду «Взаємодія кислот з металами» перед учнями ставиться мета: дослідити взаємодію кислот із металами.
Для цього три пробірки поміщають мідь, цинк, магній і додають хлоридної кислоти. Учні записують спостереження і складають рівняння відповідних реакцій.
При виконанні цього досліду учням необхідно звернути увагу на те, що доливати кислоту потрібно у тому порядку, в якому розміщено метали. Спостерігаючи за хімічним експериментом, учні роблять висновок, що метали з кислотами реагують по різному.
Щоб з’ясувати, чому мідь не реагує з розчинами кислот, учням потрібно запропонувати скористатися підручником і ознайомитися з витискувальним рядом металів. Для більш ефективного проведення хімічного експерименту потрібно також використовувати опорні конспекти, це дає можливість учням самостійно виконувати лабораторні досліди. Маючи їх під рукою, кожен учень може уточнити умови експерименту, уникаючи при цьому можливих помилок.
Формування в учнів умінь проводити хімічний експеримент починається з виховання стійкої уваги, здатності спостерігати за демонстраційним експериментом, що проводить вчитель, осмислювати послідовність дій, прогнозувати кінцевий результат. Я дуже багато використовую експериментів на уроках хімії та виховних заходах. Намагаюсь підходити творчо до того, щоб показати ці досліди учням Експериментальні роботи не лише розвивають інтелектуальні та дослідницькі здібності дитини, а й виховують у неї відповідальність, бережливість, охайність, здатність доводити роботу до кінця, сприяють закріпленню інтересів, стимулюють урівноваженість та зосередженість, формують екологічну грамотність.
В.О.Сухомлинський підкреслював: «Дуже важливо, щоб учень оволодів знаннями в процесі активної праці, бачив, усвідомлював, переживав результати своїх зусиль; розумів, що глибина знань, сталість умінь і навичок – усе це залишить від нього». Треба, щоб учитель не допускав розумового ледарства на уроці, яку В.О.Сухомлинський вважав: «небезпекою, що морально калічить людину і щоб навчання було цікавим та ефективним для всіх дітей, а спілкування радісним і корисним».
Я часто використовую групову роботу на уроках хімії. Саме така навчальна діяльність забезпечує спілкування учнів між собою, дає можливість формувати в школярів такі риси, як взаємодопомога і відповідальність. Всі її учасники мають право на оцінювання та здатні на визначення цілей діяльності, що здійснюється цим колективом.
Успіх колективної роботи значною мірою визначається складом груп. Доцільним є створення гетерогенних груп, що об’єднують учнів з різними рівнями знань з предмету. У такій групі швидко з’являється лідер – спікер, який організовує роботу учнів. Учні з низьким рівнем знань, слухаючи консультанта, стараються висловити свою думку, прагнуть не підводити інших. Якщо клас в цілому сильний, стараюся об’єднати учнів у гомогенні групи. До однієї з груп входять учні, що хочуть глибоко вивчати предмет. До іншої – ті, що лише цікавляться ним, і на кінець, є групи учнів, які не виявляють особливої зацікавленості до предмету. Роздаючи картки із завданнями різної складності, стараюся не підкреслювати якого вони рівня. Тоді виконавши завдання, всі будуть задоволені.
Як об’єднувати учнів у групи ? По - різному. Наприклад, при вивченні теми «Типи хімічних реакцій» у 9 класі, запитую, хто краще знає які реакції: сполучення, розкладу, заміщення, обміну, той і належить до цієї групи. При вивченні теми «Склад мила. СМЗ» формую групи так: «Інформатори» - учні, які знайшли більше цікавої інформації про мийні засоби; «Експериментатори» - ті, яким подобається проводити досліди; «Академіки» - добре володіють теоретичним матеріалом тощо.
Свого часу В.Сухомлинський писав – «Колектив – це дуже чутливий інструмент, який творить музику виховання, необхідну для впливу на душу кожного вихованця, - творить тільки тоді, коли цей інструмент настроєно. А настроюється він лише особистістю педагога, точніше настроюється він тим, як дивляться вихованці на педагога, як на людину, що вони в ньому бачать, відкривають. Силою, яка примушує кожного вихованця глянути на себе, замислитися над власною поведінкою, управляти собою – а з цього, по–суті, починається справжнє виховання – є особа вихователя, його ідейні переконання, багатство його духовного життя».
Для того, щоб робота учнів в групах була успішною, необхідно, щоб кожен учень володів елементарними навичками самостійного опрацювання та систематизації навчального матеріалу. Особливе значення має вміння працювати з підручником, проводити лабораторні досліди за інструкціями, вміння спостерігати, фіксувати одержані результати та на їх основі робити висновки. Тоді вчитель лише скеровує роботу в потрібне русло. Тут потрібна не тільки педагогічна майстерність, ґрунтовні знання, а й знання дитячої психології. Взаємовідносини «учитель–учень» змінюються на взаємовідносини «учитель – група – учень», що дає змогу підтримувати необхідну напругу процесу навчання, знімає проблему дисципліни, створює психологічну атмосферу на уроці, дає можливість кожному вихованцю відчути досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили. Крім того групова робота дає можливість економити час і не перевантажувати учнів великим обсягом матеріалу. Так при вивченні теми «Чинники, що впливають на швидкість реакції» кожна група опрацьовує вплив одного фактора, а тоді учні роблять висновки і заносять їх у таблицю, яка буде опорним конспектом кожному учневі.
Щоб зацікавити учнів, намагаюсь їх здивувати чимось незвичайним, адже «ніщо так не стимулює роботу мозку, як цікаве, незвичне» . Тому часто використовую різні прийоми і форми роботи: подорожі, проекти, рольові ігри, змагання, уроки – дискусії та іноді комп’ютерні уроки. Так при вивченні теми «Хімічні реакції» у 9 класі урок проводжу у формі подорожі по островах, де вивчаються реакції сполучення, розкладу, заміщення та обміну. Крім того, проводячи досліди, щоб пройти «Митницю», учні вдосконалюють вміння поводитись із реактивами, хімічним посудом, фіксують ознаки реакцій, Одночасно розвивається їх логічне мислення, спостережливість, прагнення досягти мети.
При вивченні теми «Хімічні реакції» проводжу змагання між групами за конкурсами : «Хто перший», «Кращий експериментатор», «Спіймай помилку», «Хімічний футбол», «Розв’яжи задачу». Проведення таких змагань перетворює урок на захоплююче дійство, підвищується настрій у кожного учня, а добрий настрій на уроці багато значить. Метод «Мікрофон» дає можливість кожному сказати щось швидко, щоб відповісти на питання чи висловити свою думку.
Дидактичні ігри, вміло застосовані на уроках, дозволяють розвивати творчі здібності учнів, тому що спонукують пошукову активність, руйнують психологічну інертність, апатію. Центральною ланкою у структурі ігрового методу навчання є почуття вчителя, які, викликаючи відповідні почуття в учнів, забезпечують швидке досягнення поставленої мети. В.О.Сухомлинський зазначав, що «інтелектуальні почуття – це родючий грунт, на який падають зерна знань і з якого виростає розум». На відміну від традиційних методів навчання, гра надає передусім розвивальний ефект, який часто домінує над навчальним. Використання ігор допомагає підвищити мотивацію до вивчення навчального предмету, активізувати інтерес, уяву, творчий пошук, експериментування.
Гра – це непрямий засіб впливу на дитину, тому що в ній вона не почуває себе об’єктом впливу, а процес виховання перетворюється на самовиховання. Приведу кілька прикладів дидактичних ігор, які я використовую на уроках хімії: логічні ланцюги, віднови пропущене, продовж ряд, забери «зайве», ігрові картки-завдання «Заповни поле», «Хрестики-нулики», кросворди, ребуси та ін.
Наприклад: «Третій зайвий»
Знайдіть у кожному рядку речовину, що відрізняється від двох інших. Укажіть, у чому полягає відмінність:
1. NaOH, KOH, Сu(ОН)2 (купрум гідроксид — нерозчинна основа)
2. LiОН, Н2S04, Са(ОН)2 (сульфатна кислота)
3. Fе(ОН)2, Аl(ОН)3, Ва(ОН)2 (барій гідроксид — луг)
Тренажер для розвитку уваги
Уважно роздивіться запропоновані формули і дайте відповіді на запитання:
1. Які формули повторюються і скільки разів?
2. Які формули трапляються лише один раз?
3. У якому рядку записано формули лише простих речовин?
4. У яких рядках записано формули лише кислот? солей?
5. Знайдіть, де розміщено формули лише основних оксидів.
6. Де знаходяться формули солей — хлоридів? сульфатів? карбонатів?
7. Скільки формул сполук натрію наведено в таблиці?
А
|
Б
|
В
|
Г
|
Д
|
Е
|
Ж
| |
1
|
С02
|
НNO3
|
СаС03
|
Мg0
|
H2
|
S03
|
NaОН
|
2
|
FеО
|
Fе203
|
NаN03
|
А1С13
|
СuО
|
CO2
|
Мg(0Н)2
|
3
|
Н20
|
NaCl
|
HCl
|
H2
|
С02
|
Сu(ОН)2
|
МgО
|
4
|
аі2о3
|
НNO3
|
S02
|
P205
|
H2O
|
NаNO3
|
CO2
|
5
|
СаС03
|
NаОН
|
Сu(ОН)2
|
МgО
|
С02
|
Nа3РО4
|
Na2O
|
6
|
Fе203
|
Мg0
|
С02
|
P205
|
S03
|
FеО
|
Н20
|
7
|
S03
|
Н2 S04
|
Na2S
|
СuS04
|
Н2S
|
К2S03
|
Са(0Н)2
|
8
|
Р
|
S
|
C
|
N2
|
H2
|
02
|
Fe
|
9
|
Н20
|
СuО
|
Н2S04
|
NaОН
|
СuS04
|
NaС1
|
KOH
|
10
|
HCl
|
Н2 S04
|
HNОз
|
Н2Si03
|
H2CO3
|
Н2S
|
Н3Р04
|
«Продовжи ряд»
Задано декілька членів ряду. Потрібно виявити закономірність чергування об’єктів і продовжити ряд:
а) Lі, Аl, Аs;
б) F, Na+,S2-, Аr.
Варіанти відповідей:
а) Lі, Аl, Аs, Ts.
б) F, Ne, Na+,S2-, Аr,Ca2+ Kr, In3+
«Лото» — хімічні реакції на загальних картках — по шість рівнянь хімічних реакцій, де замість однієї з речовин стоїть знак питання. На картці-фіцщі — відповідь: формула речовини й назва. Гру можна використовувати після узагальнення теми «Основні класи неорганічних сполук».
«Хімічні шашки» — гра за правилами справжніх шашок. Лише замість кісточок картки з формулами. Знищення картки відбувається лише за умови можливості хімічної взаємодії речовин, позначених на картці. Рівняння записуються й оформляються в зошиті.
«Доміно» — кісточки з формулами з’єднуються лише в разі можливості взаємодії крайніх, дотичних речовин. Рівняння записуються.
«Хімічні карти» — викинуту карту одного гравця б’ють картою іншого гравця лише за умови взаємодії позначених на картах речовин. Обов’язково записуються рівняння можливих реакцій.
Використання запропонованих завдань сприяє розвитку творчості, інтелекту та логічного мислення учнів. Розвивається вміння пов’язувати теоретичні знання з практичними навичками.
В.О.Сухомлинський великого значення надавав проблемі формування у школярів здатності до наукової творчості. Тому важливе місце в навчально – виховному процесі займає робота над проектами. Метод проектів дає змогу перевірити і закріпити на практиці теоретичні знання, сприяє набуттю учнями життєвого досвіду, необхідного для функціонування його компетентності. Так, урок – проект «Хімія в народному господарстві» дає змогу учням самостійно планувати свої дії, творчо мислити, реалізувати свої можливості, показати практичне застосування отриманих знань. Цей проект спрямовує на збір інформації про вплив хімічних факторів на навколишнє середовище та здоров’я людини, аналіз цієї проблеми та узагальнення зібраних фактів.
Найчастіше нові покоління дітей вимагають нових форм подання навчального матеріалу. Одна з таких форм – мультимедійна презентація, яка забезпечує наочність і краще запам’ятовування матеріалу. Застосовуючи мультимедійні презентації, можна компенсувати відсутність у підручниках матеріалів, в яких відображено сучасні наукові досягнення. Для учнів комп’ютер – це інструмент самостійного опрацювання навчальної інформації, самоорганізації навчання та оцінювання своїх досягнень. Робота з комп’ютером забезпечує індивідуальний підхід до навчання, міжпредметні зв’язки, розвиває комп’ютерну писемність і культуру учня. Так під час практичної роботи в 9 кл «Розв’язування експериментальних задач», внаслідок відсутності деяких реактивів, проводимо цю роботу віртуально: всі досліди учні можуть побачити на комп’ютері.
Забезпечити вивчення хімії лише засобами урочної частини неможливо. Важливо продовжувати і закріплювати це формою позакласної та виховної роботи. Ще В.О.Сухомлинський писав «Логіка класно-урочної системи таїть у собі небезпеку замкнутості і відособленості. Щоб шкільне життя було пройняте духом формування громадськості й патріотизму, воно не повинне вичерпуватися уроками». Правильно організована позакласна робота має велике освітнє і виховне значення. Вона дозволяє не тільки розширити і поглибити знання, отримані на уроці, а й сприяє розвитку ключових компетентностей, самостійності, самореалізації, а, отже, наближає навчання і виховання до життя. Крім того, позакласна робота сприяє індивідуалізації освітнього процесу, розвиває самостійність, створює сприятливі умови для якісної зміни відносин у системі «учитель - учень». Позакласна робота в тісному взаємозв'язку з навчальною, служить тим дієвим засобом, який мобілізує пізнавальну та суспільно-значиму активність учня, сприяє задоволенню інтересів школярів. При всьому різноманіття форм позакласної роботи з хімії повинно бути органічно пов'язано зі шкільною програмою, виходити за межі і разом з тим доповнювати її, тобто повинен існувати тісний взаємозв'язок між навчальною і позаурочної роботою.
Часто з учнями проводжу цікаві вечори, конкурси, змагання. Всі були в захопленні від проведення гри «Кращий знавець хімії» між учасниками 8 - 9 класів, а також «Поле чудес» в 9 класі. Вечір цікавої хімії провели учні 7 класу, а турнір «Юних хіміків» був проведений між учнями 9 та 11 класів. Саме такі вечори та конкурси допомагають учням усвідомити важливість хімії як науки і зацікавити дітей до навчання.
Актуальність ідей В.О.Сухомлинського в наші дні очевидна, його спадщина служить та буде довго служити невичерпним джерелом педагогічної мудрості. Всі сучасні методики ефективного навчання. так чи інакше – це нова комбінація старих елементів, бо вся музика людства – це поєднання семи нот, всі кольори навколо нас – це поєднання трьох основних, а мільйони білків – комбінація 20 амінокислот. Отже, сучасний урок – це мистецтво поєднання методик та прийомів, які дають учителю змогу відкрити учневі самого себе і самореалізуватися.
